Узагальнення причин скасування та зміни судових рішень Львівського апеляційного адміністративного суду (третьої судової палати) Вищим адміністративним судом України протягом першого півріччя 2015 року

 Узагальнення

причин скасування та зміни судових рішень Львівського апеляційного адміністративного суду (третьої судової палати) Вищим адміністративним судом України протягом першого півріччя 2015 року  

Зміст

Вступ.

 1.     Аналіз статистичних даних щодо скасування та зміни судових рішень Львівського апеляційного адміністративного суду за категоріями справ в цілому по суду, в межах судової палати та окремо по кожному судді.

 2.     Аналіз причин скасування та зміни судових рішень Львівського апеляційного адміністративного  суду (в межах третьої судової палати).

 2.1  Приклади неправильного застосування строків звернення до суду чи строків апеляційного оскарження.

2.2  Приклади помилок при визначенні юрисдикції чи предметної підсудності.

2.3  Приклади порушення норм матеріального права в контексті правових позицій, викладених у інформаційних листах Вищого адміністративного суду України та судових рішеннях Верховного Суду України.

2.4  Приклади порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи.

Висновки.

 

 Вступ.

Дане узагальнення проведено відповідно до розпорядження голови Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2015 року № 57-р «Про проведення узагальнення причин скасування та зміни протягом першого півріччя 2015 року Вищим адміністративним судом України судових рішень Львівського апеляційного адміністративного суду». В ньому проаналізовано  справи, рішення в яких протягом першого півріччя 2015 року були предметом касаційного розгляду за результатами якого рішення суду апеляційної інстанції скасовувались або змінювались.  

Метою зазначеного дослідження є аналіз стану застосування норм матеріального та процесуального права, виявлення складних та спірних питань у судовій практиці, випадків неврахування правових позицій, викладених в інформаційних листах Вищого адміністративного суду України та судових рішеннях Верховного Суду України, підготовка пропозицій для забезпечення правильного та однакового застосування норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 1 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція, повноваження адміністративних судів щодо розгляду адміністративних справ, порядок звернення до адміністративних судів та порядок здійснення адміністративного судочинства визначені Кодексом адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною 1 статті 184 Кодексу адміністративного судочинства України судом адміністративної інстанції в адміністративних справах є апеляційний адміністративний суд, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться місцевий адміністративний суд (місцевий загальний суд як адміністративний суд чи окружний адміністративний суд), що ухвалив рішення.

Згідно з повноваженнями, наданими частиною 1 статті 198 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право:

1)    залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін;

2)    змінити постанову суду;

3)    скасувати її та прийняти нову постанову суду;

4)    скасувати постанову суду і залишити позовну заяву без розгляду або закрити провадження у справі;

5)    визнати постанову суду нечинною і закрити провадження у справі.

Згідно з повноваженнями, наданими частиною 1 статті 199 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції  суд апеляційної інстанції має право:

1)     залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду – без змін;

2)    змінити ухвалу суду;

3)    скасувати ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду;

4)    скасувати ухвалу суду і залишити позовну заяву без розгляду або закрити провадження у справі;

5)    визнати ухвалу суду нечинною і закрити провадження у справі;

6)    скасувати ухвалу суду і постановити нову ухвалу.

Згідно з частиною 1 статті 210 Кодексу адміністративного судочинства України судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Вищий адміністративний суд України.

Згідно з повноваженнями, наданими частиною 1 статті 223 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право:

1)    залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін;

2)    змінити судове рішення суду апеляційної інстанції, скасувавши судове рішення суду першої інстанції;

3)    змінити судове рішення суду апеляційної інстанції, залишивши судове рішення суду першої інстанції без змін;

4)    змінити судове рішення суду першої інстанції, скасувавши судове рішення суду апеляційної інстанції;

5)    скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції  та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції;

6)    скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції і направити справу на новий розгляд або для продовження розгляду;

7)    скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції і залишити позовну заяву без розгляду або закрити провадження;

8)    визнати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції такими, що втратили законну силу і закрити провадження;

9)    скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення.

 

Аналіз статистичних даних щодо скасування та зміни судових рішень Львівського апеляційного адміністративного суду за категоріями справ в цілому по суду, в межах судової палати та окремо по кожному судді.

Протягом першого півріччя 2015 року Вищим адміністративним судом України переглянуто в касаційному порядку 1599 судових рішень Львівського апеляційного адміністративного суду.

За результатами касаційного розгляду судових рішень Львівського апеляційного адміністративного суду протягом першого півріччя 2015 року Вищим адміністративним судом України скасовано (змінено) 609 судових рішень. Співвідношення кількості переглянутих судових рішень Львівського апеляційного адміністративного суду до кількості скасованих (змінених) в касаційному порядку складає 38 %. В аналогічному періоді 2014 року такий кількісний показник становив 496 судових рішень або 28 % (в касаційному порядку  було  переглянуто 1741 судове рішення).

Таким чином показник скасованих (змінених) судових рішень як в кількісному так й у відстоковому значенні збільшився.

Також необхідно зазначити, що в першому півріччі 2015 року Вищим адміністративним судом України переглядались, а відповідно скасовувались (змінювались) рішення Львівського апеляційного адміністративного суду, які ухвалювались в різні періоди часу (роки), зокрема: 6 рішень ухвалених в 2010 році, 66 рішень ухвалених в 2011 році, 54 рішення ухвалених в 2012 році, 135 рішень ухвалених в 2013 році, 301 рішення ухвалене в 2014 році, 47 рішень ухвалених в першому півріччі 2015 року.

Скасовані (змінені) протягом першого півріччя 2015 року рішення належали до таких категорій справ:

9 рішень (1.5 %) – у справах зі спорів з приводу забезпечення реалізації конституційних прав особи, а також реалізації статусу депутата представницького органу влади, організації діяльності цих органів (розділ 2 Класифікатора категорій адміністративних справ);

19 рішень (3.2 %) – у справах зі спорів з приводу забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України (розділ 3 Класифікатора категорій адміністративних справ);

2 рішення (0.4 %) – у справах зі спорів з приводу реалізації державної політики у сфері освіти, науки, культури та спорту (розділ 4 Класифікатора категорій адміністративних справ);

44 рішення (7.5 %) – у справах зі спорів з приводу реалізації державної політики у сфері економіки (розділ 5 Класифікатора категорій адміністративних справ);

59 рішень (10 %) – у справах зі спорів з приводу забезпечення сталого розвитку населених пунктів та землекористування (розділ 6 Класифікатора категорій адміністративних справ);

6 рішень (1 %) – у справах зі спорів з приводу охорони навколишнього природного середовища (розділ 7 Класифікатора категорій адміністративних справ);

187 рішень (31.8 %) – у справах зі спорів з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства (розділ 8 Класифікатора категорій адміністративних справ);

31 рішення (5.3 %) – у справах зі спорів з приводу реалізації публічної фінансової політики (розділ 9 Класифікатора категорій адміністративних справ);

140 рішень (23.8 %) – у справах зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості, населення та соціального захисту громадян та спорів у сфері публічної житлової політики (розділ 10 Класифікатора категорій адміністративних справ);

27 рішень (4.6 %) – у справах зі спорів з приводу забезпечення юстиції (розділ 11 Класифікатора категорій адміністративних справ);

64 рішення (10.9 %) – у справах зі спорів з відносин публічної служби (розділ 12 Класифікатора категорій адміністративних справ).

Зазначені цифри свідчать, що найбільша частка скасованих рішень припадає на справи, пов’язані з спорами з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства; на справи, пов’язані з спорами з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та з спорами у сфері публічної житлової політики; на справи, пов’язані з спорами з відносин публічної служби.

Аналогічною була ситуація й у відповідному періоді 2014 року. Найбільша частка скасованих (змінених) судових рішень припадала на вказані вище категорії справ. Так в першому півріччі 2014 року Вищим адміністративним судом України за результатами розгляду в касаційному порядку було скасовано (змінено) 112 рішень (23.6%) у справах зі спорів з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства; 135 рішень (28.4%) у справах зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та спорів у сфері публічної житлової політики; 91 рішення у справах зі спорів з відносин публічної служби.

Необхідно зазначити, що відсотковий показник скасованих (змінених) рішень у спрвах зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та спорів у сфері публічної житлової політики та у справах зі спорів з відносин публічної служби зменшився з 28.4 % до 23.8 % та з 19.2 % до 10.9 %, відповідно, що свідчить про покращення якості розгляду вказаних категорій справ.

Протягом першого півріччя 2015 року Вищим адміністративним судом України скасовано (змінено) 105 судових рішення, ухвалених колегіями суддів Львівського апеляційного адміністративного суду до складу яких входили судді третьої судової палати, з яких:

7 – за головування судді-доповідача Богаченка С.І;

9 – за головування судді-доповіда Багрія В.М.;

8 – за головування судді-доповідача Заверухи О.Б.;

10 – за головування судді-доповідача Рибачука А.І.;

9 – за головування судді-доповідача Гінди О.М.;

11 – за головування судді-доповідача Качмара В.Я.;

14 – за головування судді-доповідача Курильця А.Р.;

11 – за головування судді-доповідача Кушнерика М.П.;

6 – за головування судді-доповідача Мікули О.І.;

9 – за головування судді-доповідача Ніколіна В.В.;

11 – за головування судді-доповідача Старунського Д.М. 

Аналіз причин скасування та зміни судових рішень Львівського апеляційного адміністративного суду (в межах третьої судової палати).

2.1 Приклади неправильного застосування строків звернення до суду чи строків апеляційного оскарження.

 В результаті проведеного аналізу випадків неправильного застосування Львівським апеляційним адміністративним судом (в межах третьої судової палати) строків звернення до суду чи строків апеляційного оскарження не встановлено.

   

2.2 Приклади помилок при визначенні юрисдикції чи предметної підсудності.

Як приклад помилки при визначенні юрисдикції можна навести справу №2а-28/10/2470 (9104/30863/10) за позовом Фокій О.І. до відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції м. Києва (далі – відділ ДВС), Державного казначейства України про визнання протиправною бездіяльності, стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від                   21 травня 2010 року частково задоволено позов Фокій О.І., визнано, що станом на 21 травня 2010 року продовжує мати місце незаконна (протиправна) бездіяльність посадових осіб відділу ДВС, яка полягає у невиконанні постанови Садгірського районного суду м. Чернівці від 30 травня 2007 року в адміністративній справі № 2а-11/2007 та ухвали цього ж суду від 21 січня 2008 року щодо умисного ненадання Фокій О.І. постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження по виконанню ухвали Садгірського районного суду м. Чернівці від 21 березня 2006 року про забезпечення позову у цивільній справі за позовом Фокій (Осипчук) О.І. до ТОВ «Кредит-Центр» про стягнення грошових сум; стягнуто з відділу ДВС на користь Фокій О.І. матеріальну та моральну шкоду. В задоволенні решти вимог відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року скасовано постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 травня 2010 року та закрито провадження у справі.

Скасовуючи вказану постанову та закриваючи провадження у справі Львівський апеляційний адміністративний суд виходив з того, що предметом спору у даній справі є бездіяльність відділу ДВС щодо виконання ухвали Садгірського районного суду м. Чернівці від 21 березня 2006 року у цивільній справі, а також стягнення моральної та матеріальної шкоди, а тому ця справа має розглядатись за правилами Цивільного процесуального кодексу.

Скасовуючи ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду та направляючи справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду Вищий адміністративний суд зазначив, що судом апеляційної інстанції не було враховано, що підставою позову Фокій О.І. зазначила невиконання відділом ДВС судових рішень як у цивільних справах (ухвали Садгірського районного суду м. Чернівці від 21 березня 2006 року та від 21 серпня                 2008 року) так і в адміністративній справі щодо розгляду звернень про надання інформації (постанова Садгірського районного суду м. Чернівці від 30 травня 2007 року).

 

Як приклад помилки при визначенні юрисдикції  можна навести й справу  № 2а-930/10/0707 (№ 876/1405/14) за позовом Фазекоша О.А. до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов’язання вчинити дії.

Постановою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 червня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2015 року, позов задоволено.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, та приймаючи рішення про закриття провадження в справі, Вищий адміністративний суд України (ухвала від 17 червня 2015 року, справа                 № К/800/7162/15) зазначив, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки позивач не є особою, що проходить публічну службу, а відповідач не є суб’єктом владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Як приклад помилки при визначенні юрисдикції також можна навести справу № 813/8220/13-а (876/321/14) за позовом Мислович Л.Г. до Франківського відділу Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції про визнання протиправною та скасування постанови.

Мислович Л.Г. обґрунтовувала свої вимоги посиланням на протиправність дій державного виконавця щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 13 серпня 2013 року ВП № 39298352 з виконання виконавчого листа, виданого за судовим рішенням в цивільній справі № 2-647/11.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.

Скасовуючи постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2014 року та закриваючи провадження у справі,  Вищий адміністративний суд України (ухвала від 21 травня 2015 року, справа № К/800/17517/14) зазначив, що дана справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки предметом оскарження у даній справі є постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа, виданого Франківським районним судом м. Львова за наслідками розгляду цивільної справи у порядку, визначеному Цивільним процесуальним кодексом України.

 Як приклад помилки при визначенні юрисдикції також можна навести справу № 2а-169/11 (2а-1326/29/12) за позовом Гавриш О.В. до Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області про визнання протиправними та скасування рішень, заборону вчиняти дії та зобов’язання вчинити дії.

В поданій до суду позовній заяві Гавриш О.В. просила визнати протиправними та скасувати рішення Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області від 04 січня 2011 року № 44 «Про скасування рішення Домажирської сільської ради від 27.01.2006р. № 318», від 04 березня 2010 року № 1026 «Про погодження надання дозволу Прокіпчук О.Г. на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за межами с. Жорниська», заборонити передавати в оренду третім особам земельну ділянку, що перебуває в її користуванні, зобов’язати пролонгувати рішення від 27 січня 2006 року № 318 до 2016 року, зобов’язати відшкодувати держбюджету упущену вигоду, пов’язану з неукладенням з нею договору оренди.

Позовні вимоги обґрунтовувала посиланням на те, що оскаржувані рішення прийняті з порушенням вимог статті 95 Земельного кодексу України, оскільки спірна земельна ділянка передана їй у тимчасове користування.

Постановою Франківського районного суду м. Львова від 18 грудня            2012 року позов задоволено частково. Визнано незаконними  та скасовано рішення Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області від 04 березня 2010 року № 1026 «Про погодження надання дозволу Прокіпчук О.Г. на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за межами с. Жорниська», рішення від 04 січня 2011 року        № 44 «Про скасування рішення Домажирської сільської ради від 27.01.2006р. № 318». У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2015 року скасовано постанову Франківського районного суду м. Львова від 18 грудня 2012 року та закрито провадження в справі.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження в справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки предметом спору є відносини щодо оренди.

Скасовуючи ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2015 року та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Вищий адміністративний суд України (ухвала від 25 червня 2015 року, справа № К/800/17926/15) зазначив, що спір в даній справі стосується законності рішення Домажирської сільської ради, порушення процедури його прийняття, а не права оренди земельної ділянки. При розгляді вказаного спору суди повинні перевірити доводи позивача щодо порушення його прав та інтересів оскаржуваним рішенням та дотримання процедури його прийняття. Посилання суду апеляційної інстанції на те, що в даному випадку виникли правовідносини щодо оренди земельної ділянки безпідставні, оскільки позивач ставить питання щодо законності рішення відповідача і порушення ним чинного законодавства при ухваленні спірного рішення.

Також Вищим адміністративним судом України зазначено, що під час розгляду справи судам необхідно було перевірити, зокрема, відповідність дій і рішень відповідача статтям 12, 26, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», встановити компетенцію та повноваження суб’єкта владних повноважень, відповідність прийнятого рішення діючому законодавству. Також вказано, що під час розгляду справи судом апеляційної інстанції не було встановлено хто користується спірною земельною ділянкою та які правовстановлюючі документи є на неї і у кого, що має суттєве значення для правильного вирішеня спору, в тому числі і щодо питання в якому судочинстві повинен розглядатися вказаний спір.

Версія для друку: userfiles/uzag_scas_rish_laas_1_2015.doc

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.3 Приклади порушення норм матеріального права в контексті правових позицій, викладених у інформаційних листах Вищого адміністративного суду та судових рішеннях Верховного Суду України.

Як приклад неврахування правової позиції Верховного Суду України щодо застосування норм права, викладеної в його постанові можна навести справу № 2а-1206/10/1370 (№ 27656/10/9104) за позовом Кредитної спілки «Дністер» до Державної податкової інспекції у Личаківському районі                  м. Львова про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у даній справі позивач обґрунтовував посиланням на помилковість висновку відповідача про порушення ним вимог підпункту 4.2.12 пункту 4.2 статті 4, пункту 7.1 статті 7, підпунктів 8.1.2, 8.1.4  пункту 8.1 статті 8, підпункту 9.2.3 пункту 9.2 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а відповідно про неутримання та неперерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб. Зазначав, що ним правомірно не утримувався податок з доходів фізичних осіб – членів кредитної спілки, отриманий у вигляді процентів на їх пайові внески.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2010 року у задоволенні вказаного позову відмовлено повністю. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня          2010 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено, визнано протиправними та скасовано оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, Львівський апеляційний адміністративний суд виходив з того, що позивач правомірно не утримував податок з доходів фізичних осіб з виплаченого членам кредитної спілки доходу у вигляді процентів, нарахованих на їх пайові внески та не перераховував ці суми до бюджету.

Вищий адміністративний суд України (ухвала від 09 лютого 2015 року, справа № К/800/64459/13), скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, зазначив, що доходи фізичних осіб, сплачені (нараховані) з інших підстав, зокрема розподілений між членами кредитної спілки пропорційно розміру їх пайових внесків у вигляді відсотків (процентів) доход, що залишається в розпорядженні кредитної спілки за підсумками фінансового року, оподатковується податком з доходів фізичних осіб за ставкою, визначеною у пункті 7.1 статті 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», та що така правова позиція узгоджується з практикою Верховного Суду України, викладеною в постановах від 22 жовтня 2013 року у справах № 21-253а13, 21-269а13.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.4 Приклади порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи.

Як приклад порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи можна навести справу № 813/2823/14                (№ 876/4484/14) за позовом Кухара Р.Я. до прокурорів м. Львова та Сихівського району м. Львова про визнання незаконними рішень та дій. В поданій до суду позовній заяві Кухар Р.Я. просив визнати факт порушення відповідачами статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Законів України «Про прокуратуру», «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації», незаконним рішення про відмову у складанні протоколу та ініціюванні дисциплінарного провадження, відшкодувати завдану йому шкоду. Також позивачем було заявлене клопотання про звільнення його від сплати судового збору з посиланням на те, що він ніде не працює.

Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від                08 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2014 року, вказану вище позовну заяву залишено без руху та запропоновано виправити ряд недоліків.

Залишаючи позовну заяву без руху суддя виходив з того, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про важкий матеріальний стан, що унеможливлює сплату ним судового збору та не зазначено зміст позовних вимог до кожного з відповідачів.

Вищий адміністративний суд України, скасовуючи вказані вище ухвали (ухвала від 05 березня 2015 року, справа № К/800/42798/14) та направляючи справу для продовження розгляду до суду першої інстанції зазначив, що судом апеляційної інстанції не враховано, що залишаючи позовну заяву без руху суддя суду першої інстанції не врахував, що позивач чітко виклав вимоги до кожного з відповідачів та всупереч вимогам статті 88 Кодексу адміністративного судочинства України  не вирішив заявленого позивачем клопотання про звільнення його від сплати судового збору.

 

Як приклад порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи також можна навести справу № 6а-157/4/14 (№ 876/2263/14) за заявою Сверби Н.В. про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Сверба Н.В. 23 січня 2014 року звернулась до суду з заявою про зміну способу і порядку виконання судового рішення шляхом стягнення з управління Пенсійного фонду України в Камінь-Каширському районі Волинської області на її користь нарахованих на підставі вказаного вище рішення коштів в сумі 909.55 грн.

В обґрунтування вимог заяви посилалась на те, що виконавчий лист, виданий на підставі ухваленого на її користь судового рішення про визнання протиправними дій та зобов’язання  управління Пенсійного фонду України в Камінь-Каширському районі Волинської області нарахувати та виплатити їй  щомісячне підвищення до пенсії як дитині війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до вимог статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з врахуванням статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум (постанова Камінь-Каширського районного суду Волинської області від             08 вересня 2011 року), повернутий їй без виконання у зв’язку з неможливістю провести виплату нарахованих коштів через відсутність фінансування.

Ухвалою Камінь-Каширського районного суду Волинської області від           28 січня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2014 року, вказану заяву задоволено, змінено спосіб і порядок виконання постанови Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 08 вересня 2011 року, стягнуто з управління Пенсійного фонду України в Камінь-Каширському районі Волинської області на користь Сверби Н.В. нараховані, але невиплачені кошти в сумі 909.55 грн.

Вищий адміністративний суд (ухвала від 28 січня 2015 року, справа                   № К/800/38987/14) скасовуючи ухвали судів першої та апеляційної інстанції та відмовляючи в задоволенні заяви про зміну способу і порядку виконання судового рішення зазначив, що під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації прийнятого рішення у разі неможливості його виконання у встановлений раніше порядок і спосіб, така зміна не може змінювати рішення по суті. Змінивши спосіб виконання судового рішення із зобов’язання нарахувати та виплатити соціальну допомогу на стягнення конкретної суми цієї допомоги, суд змінив постанову по суті, вийшовши при цьому за межі позовних вимог та вирішивши питання, що не були предметом дослідження під час розгляду справи. Крім цього, судом зазначено, що відсутність фінансування не є обставиною, наявність якої відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для зміни способу і порядку виконання рішення суду, оскільки виплата нарахованої суми буде здійснена відповідачем після надходження коштів з державного бюджету.

 

Аналогічним прикладом є справа № 345/3953/13а (№ 876/10806/13) за заявою Кінзерського М.П. про зміну способу і порядку виконання судового рішення, в якій Вищий адміністративний суд України (ухвала від 27 лютого 2015 року, справа № К/800/6319/14) скасував ухвалу Калуського міськрайонного суду Івано – Франківської області від 26 липня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня           2013 року та відмовив в задоволенні заяви Кінзерського М.П. про зміну способу і порядку виконання судового рішення, висловивши аналогічну правову позицію.

 

З тих же підстав Вищим адміністративним судом України (ухвала від           07 квітня 2015 року, справа № К/800/39659/14) скасовано ухвалу Сколівського районного суду Львівської області від 12 лютого 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2014 року та постановлено ухвалу, якою відмовлено в задоволенні подання начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області та старшого державного виконавця цього ж відділу про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

 

З тих же підстав Вищим адміністративним судом України (ухвала від           28 квітня 2015 року, справа № К/800/13218/14) скасовано ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 10 липня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2014 року, та постановлено ухвалу про відмову в задоволенні заяви Офіцинського І.Г. про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

 

З тих же підстав Вищим адміністративним судом України (ухвала від             19 лютого 2015 року, справа № К/800/17873/14) скасовано ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 25 грудня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2014 року, та постановлено ухвалу про відмову в задоволенні подання державного виконавця Сихівського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

 

З тих же підстав Вищим адміністративним судом України  (ухвала від          31 березня 2015 року, справа № К/800/35402/14) скасовано ухвалу Золочівського районного суду Львівської області від 06 грудня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2014 року, та постановлено ухвалу про відмову в задоволенні подання державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Золочівського районного управління юстиції Львівської області.

 

З тих же підстав Вищим адміністративним судом України (ухвала від             28 травня 2015 року, справа № К/800/24042/14) скасовано ухвалу Турківського районного суду Львівської області та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2014 року, та постановлено ухвалу про відмову в задоволенні подання державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Турківського районного управління юстиції.

 

З тих же підстав Вищим адміністративним судом України (ухвала від            18 лютого 2015 року, справа № К/800/24506/14) скасовано ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 25 грудня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2014 року, та постановлено ухвалу про відмову в задоволенні подання державного виконавця Сихівського відділу Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції.

 

З тих же підстав Вищим адміністративним судом України (ухвала від           17 лютого 2015 року, справа № К/800/24446/14) скасовано ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 25 грудня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2014 року, та постановлено нову ухвалу про відмову в задоволенні подання державного виконавця Сихівського відділу Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції.

 

З тих же підстав Вищим адміністративним судом України (ухвала від          17 лютого 2015 року, справа № К/800/14361/14) скасовано ухвалу Золочівського районного суду Львівської області від 09 грудня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2014 року, та постановлено нову ухвалу про відмову в задоволенні подання державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Золочівського районного управління юстиції.

 

Прикладом порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи також є справа № 2а-3071/09/1370                             (№ 70952/09/9104) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест» до Державної податкової інспекції у Перемишлянському районі Львівської області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2011 року, залишено без розгляду позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест».

Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що в судове засідання 27 серпня 2009 року представник позивача повторно не з'явився та не повідомив суд про причини неявки, хоча належно був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Скасовуючи ухвали судів першої та апеляційної інстанції, та направляючи справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, Вищий адміністративний суд України (ухвала від 25 лютого 2015 року, справа               № К/800/87280/11) зазначив, що залишаючи позовну заяву без розгляду суд не врахував, що повістка про відкладення розгляду справи на 27 серпня              2009 року, що була повернута на адресу суду без вручення адресату, відправлена на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест» лише 25 серпня 2009 року, та що позивач у позовній заяві вказував адресу свого представника, на яку судом направлялась постанова про відкриття провадження в справі та призначення її до судового розгляду на 01 липня 2009 року, на якому представник позивача був присутнім, тоді як доказів надіслання повістки про відкладення розгляду справи на 27 серпня 2009 року на адресу представника матеріали справи не містили.

 

Як приклад порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи можна також навести справу                              № 2а-0770/488/12 (№ 876/6100/13) за позовом Ужгородської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області до управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Закарпатській області про визнання дій та бездіяльності протиправними.

Ужгородська об’єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Закарпатській області звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати протиправними дії підрозділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Закарпатській області по складанню акту опису й арешту майна та неправомірною бездіяльність цього ж відділу щодо нереєстрації акту опису й арешту майна в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

Позовні вимоги обґрунтовувала посиланням на те, що державний виконавець підрозділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Закарпатській області, всупереч вимогам статті 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», до початку процедури звернення стягнення не зареєстрував в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Закарпатський окружний адміністративний суд постановою від 14 березня 2013 року в задоволенні позову відмовив, посилаючись на те, що Ужгородська об’єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Закарпатській області не наділена правом на звернення до суду з таким позовом, що є підставою для відмови в його задоволенні.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 27 серпня   2014 року постанову суду першої інстанції скасував та залишив позов без розгляду на підставі пункту 1 частини 1 статті 155 Кодексу адміністративного судочинства України, посилаючись на те, що судом першої інстанції не враховано, що позовну заяву було подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності. 

Вищий адміністративний суд України (ухвала від 29 січня 2015 року, справа № К/800/48545/14), скасовуючи ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2014 року та залишаючи в силі постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 березня 2013 року, зазначив, що Ужгородська об’єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Закарпатській області згідно з вимогами частини 3 статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України здатна особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов’язки (наділена адміністративною процесуальною дієздатністю), що виключало можливість залишення поданої нею позовної за без розгляду з посиланням на пункт 1 частини 1 статті 155 Кодексу адміністративного судочинства України. Натомість, ні Законом України «Про виконавче провадження», яким чітко визначено коло осіб, які мають право оскаржити рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, ні Податковим кодексом України, яким визначений виключний перелік підстав, наявність яких дає право податковому органу звертатись до суду, не надано податковому орагну право на звернененя до суду з даним позовом, а тому судом першої інстанції зроблено вірний висновок про відсутність підстав для задоволення позову.

 

Прикладом порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи також може слугувати справа № 2а-464/300/13 (№ 876/14249/13) за позовом фізичних осіб – підприємців:              Берчук О.О., Брездень М.П., Вірт С.І., Винявського М.В., Волос Л.Й., Дацишин Л.М., Долайчук В.М., Дубеліра Е.Д., Збанок В.І., Єлізарової Л.О., Камінецької Т.В., Мельника М.М., Найчук О.В., Наугольника І.І.,                 Панас Л.М., Пилипчук Н.Т., Рибак С.Р., Романишин С.М., Сас С.М., Суботника І.І., Теріва М.Б., Троць О.С., Труби Н.Я., Шурко Н.І. до Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання незаконним та скасування розпорядження.

Позивачі звернулись до суду з позовною заявою, в якій просили визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Сихівської районної адміністрації від 22 січня 2008 року № 19 «Про демонтаж малих архітектурних форм по вул. Сихівській, 12-14».

Постановою Сихівського районного суду м. Львова від 27 лютого              2009 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2011 року, які залишені без змін ухвалою Вищого адміністративног суду України від 14 березня 2013 року,  у задоволенні позову відмовлено.

В лютому 2013 року позивачі звернулись до Сихівського районного суду м. Львова із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Сихівського районного суду м. Львова від 27 лютого 2009 року, в якій просили скасувати вказану постанову та прийняти нову, якою задовольнити їхній позов.

Постановою Сихівського районного суду м. Львова від 21 жовтня              2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року, позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано розпорядження Сихівської районної адміністрації від 22 січня 2008 року № 19 «Про демонтаж малих архітектурних форм по вул. Сихівській, 12-14».

Вищий адміністративний суд України (ухвала від 19 березня 2015 року, справа № К/800/23588/14), скасовуючи постанову Сихівського районного суду м. Львова від 21 жовтня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року, та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції для розгляду заяви позивачів про перегляд за нововиявленим обставинами постанови Сихівського районного суду м. Львова від 27 лютого 2009 року, зазначив, що вказані вище оскаржувані рішення були прийняті за наслідками розгляду заяви позивачів про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Сихівського районного суду м. Львова від 27 лютого 2009 року, а тому, згідно з вимогами статті 253 Кодексу адміністративного судочинства України, переглядаючи судове рішення за нововиявленими обставинами суд зобов’язаний був вирішити питання щодо скасування судового рішення, яке переглядалося. Проте, суд першої інстанції лише задовольнив позов без скасування рішення, яке переглядалось за нововиявленими обставинами, а суд апеляційної інстанції на вказане порушення не звернув уваги.

 

Прикладом порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи також є справа № 813/6306/14                            (№ 876/10108/14) за позовом Крота М.О., Крота О.Г., Крот О.О. до Городоцької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області, Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, за участю третіх осіб: управління Державної казначейської служби України у Галицькому районі м. Львова, Головного управління Міндоходів у Львівській області, Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про стягненя помилково сплачених коштів.

Позивачі просили стягнути на їх користь з місцевого бюджету Галицького району м. Львова надміру сплачений податок в сумі 12225.00 грн. Позовні вимоги обґрунтовували посиланням на те, що їм з 1997 року на праві власності належить квартира № 3б в будинку № 75 по вул. І.Франка у                 м. Львові, яка 08 серпня 2013 року відчужена шляхом продажу. При оформленні договору купівлі-продажу кожен з власників сплатив податок з операції з продажу об’єкта нерухомості в місцевий бюджет Галицького району м. Львова в розмірі 12225.00 грн згідно з підпунктом 172.1 статті 172 Податкового кодексу України, який мав би сплачуватись лише особою, яка продає об’єкт нерухомості, який знаходився у її власності менше ніж три роки.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від                 20 жовтня 2014 року визнано протиправною відмову відповідачів щодо внесення подань до управлінь Державної казначейської служби України про повернення помилково сплаченого податку з операції з продажу об’єкта нерухомого майна та стягнуто з місцевого бюджету Галицького району               м. Львова за поданням відповідачів через управління Державної казначейської служби України у Галицькому районі м. Львова на користь позивачів 12225.00 грн помилково сплаченого податку з доходів фізичних осіб.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від                   05 лютого 2015 року скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2014 року та прийнято нове рішення, яким визнано неправомірною відмову відповідачів підготувати висновки про повернення позивачам з місцевого бюджету Галицького району м. Львова помилково сплаченого податку на доходи фізичних осіб та подати їх для виконання управлінню Державної казначейської служби України у Галицькому районі м. Львова, зобов’язано відповідачів підготувати висновки про повернення позивачам з місцевого бюджету Галицького району                       м. Львова помилково сплаченого податку на доходи фізичних осіб та подати їх для виконання управлінню Державної казначейської служби України у Галицькому районі м. Львова. В задоволенні решти вимог відмовлено.

Вищий адміністративний суд України (постанова від 26 травня 2015 року, справа № К/800/7844/15, К/800/8737/15, К/800/9046/15) скасував рішення суду апеляційної інстанції та змінив рішення суду першої інстанції, виклавши його резолютивну частину в іншій редакції, згідно з якою задовольнив позов та стягнув на користь кожного з позивачів з місцевого бюджету Галицького району м. Львова через управління Державної казначейської служби України у Галицькому районі м. Львова помилково сплачений податок з доходів фізичних осіб в розмірі 12225.00 грн.

В обґрунтування прийнятого рішення Вищий адміністративний суд України зазначив, що питання формування податковим органом подання та направлення його до оргнану казначейства є процедурним питанням взаємодії вказаних органів у процесі перерахування помилково сплачених сум податку та безпосередньо не впливає на відновлення порушених прав позивачів. Оскільки таке подання органом державної податкової служби подається органу державного казначейства, а не платнику, то платник податку (в даному випадку позивачі у справі) не вважаються суб’єктами відносин, що виникають з приводу надання подання. Право позивачів порушене внаслідок неотримання відповідної суми податку з доходів фізичних осіб з бюджету, тому належним способом захисту цього права є вимога про стягнення цієї суми з бюджету на користь позивачів. Суди першої та апеляційної інстанції змінюючи  спосіб захисту порушеного права вийшли за межі позовних вимог, не навели мотивів для прийняття такого рішення та не звернули увагу, що тим самим погіршили становище позивачів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки.

Результати даного узагальнення свідчать, що Львівським апеляційним адміністративним судом в основному правильно застосовуються норми матеріального та процесуального права, однак мають місце випадки помилкового їх застосування.

Найбільша частка скасованих рішень припадає на справи, пов’язані з спорами з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства; з спорами з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та з спорами у сфері публічної житлової політики; з спорами з відносин публічної служби.

Така ситуація пояснюється рядом об’єктивних та суб’єктивних факторів.

Частина виявлених випадків помилкового застосування норм матеріального права є наслідком недотримання принципу офіційного з'ясування обставин справи, передбаченого частинами 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частина виникла у зв’язку з неврахуванням правових позицій, викладених у інформаційних листах Вищого адміністративного суду України та судових рішеннях Верховного Суду України.

Частина обумовлена неправильним розумінням та тлумаченням певних норм процесуального права.

Частина є наслідком частих змін в законодавстві, зокрема, щодо розмірів певних видів соціальних виплат та порядку їх надання (виплати), унормування цих питань декількома актами однакової юридичної сили, які суперечать один одному, актами різної юридичної сили.

З метою забезпечення правильного та однакового застосування норм матеріального та процесуального права пропоную більш ретельно слідкувати за змінами в законодавстві, у випадку виникнення колізій норм права застосовувати ті, які прийняті пізніше, у випадку розбіжності між загальними та спеціальними нормами, застосовувати спеціальні, своєчасно ознайомлюватись з правовими позиціями, викладеними у інформаційних листах Вищого адміністративного суду України та судових рішеннях Верховного Суду України, застосовувати практику Європейського суду з прав людини.